Автор: Аліна Курлович, УП.Життя 27 Августа 2022 09:39

З початком великої війни близько 6 мільйонів українців стали біженцями. Люди вимушені були виїхати з рідних будинків у чужі країни, де їм незнайома мова й культура, де немає друзів та рідних. Вони 5 місяців живуть з відчуттям невизначеності та постійно стикаються з новими викликами.

Про те, з якими емоціями зіштовхнулися українці за кордоном, поговорили психотерапевтки та експертки Служби турботи про психічне здоров'я БФ «Право на захист» у рамках психологічного клубу Vivat, пише «Українська правда. Життя».

УСКЛАДНЕННЯ ЖИТТЯ

«Багатьом мільйонам українців за кордоном треба знайти відповідь - хто я такий і як мені жити», – підкреслює психологиня Катерина Дорум.

Психологиня Катерина Дорум.

Фахівчиня пояснює, що люди нині почали прирівнювати біженців до мігрантів – та ці поняття не варто плутати. Біженці – це ті, хто раптово бігли від чогось страшного: трагедії, травми, війни. Мігрант – це та людина, котра внутрішньо для себе ухвалила рішення, що вона хоче жити в іншій країні й тягнеться до нового.

«Треба захищатися та нагадувати собі й людям, що ти не на курорті. Людина постає перед безліччю викликів - від незнання, на який трамвай сісти, до пошуків гарного лікаря. Всі ці проблеми вирішувалися вдома легше, а зараз постає 15 нових питань, як мені це зробити. Провину треба віддавати за адресою – до сусідів та не звинувачувати себе, що врятувалися і вивезли дітей», – зазначає Катерина Дорум.

Людина постійно знаходиться за кордоном у напруженні й звідси виникає гамма негативних емоцій, з якими дуже важко впоратися. Зменшити градус можуть допомогти такі само українці, що отримують схожий досвід, підтримка місцевих жителів і їхнє розуміння, некваплення процесів.

Досвід внутрішньо переселених осіб і біженців – різний, як і переживання. Людина, яка виїхала з дому на захід України, залишається в рідному мовному середовищі та культурі. Люди, які виїхали за кордон, втрапляють з головою в нову мову, культуру, закони й правила. Обидві категорії переживають сильний стрес.

Натомість мігрант завчасно планував переїзд і тому був готовим до всього нового: у нього не виникає ні відчуття провини, ні паніки в чужій країні.

«Не приймаю думку щодо порівняння біженців з гостями. Гості знають, на який термін вони знаходяться поза домом. Біженці й переселенці знаходяться в ситуації невизначеності», – зазначає кризова консультантка Ростислава Пекарюк.

КРАЩЕ БІГТИ, НІЖ ЗАВМЕРТИ

Фахівчиня також додає, що «бігти» – це одна з реакцій людського організму на небезпеку (ще є такі реакції, як завмерти або нападати). Власне, позиція втекти в безпечне місце є кращою для самої людини, ніж завмерти й чекати нападу.

Люди, котрі виїхали за кордон та тонуть у почуттях від розгубленості до провини, мають потроху відновлювати звичний графік свого життя. Ходити в школу, на роботу, прибирати в будинку, доглядати за дітьми, готувати тощо – усі ці дрібнички допоможуть повернути відчуття утраченого контролю над ситуацією і своїм життям та зменшити емоції.

Біженці часто потрапляють в пастку безперервного очікування повернення додому. Вони не облаштовують собі комфортне життя, не купують речі та їжу на довгий період. А дім є базовою моделлю відчуття безпеки для людини, наголошують фахівчині, і без такого куточку й прихистку людина не в змозі облаштуватись із затишком.

«Для людини у цій ситуації важливо прийняти рішення. Мати якусь визначеність у житті. Я спілкувалася з переселенцями з Маріуполя, які точно знають, що їхнього дому вже немає, що нікуди вже повертатися. Вони в такій позиції, що точно планують нове життя і мають оцю важливу точку старту. У петлю невизначеності потрапляє людина, у котрої зберігся дім, але він знаходиться на окупованій території. Це люди, які не купують велику пачку кави чи чаю. Вони все думають, що через два тижні повернуться додому. Це вкрай виснажує і втомлює», – пояснює авторка Telegram-каналу «Психолог на зв`язку» Марія Яцухненко.

Авторка Telegram-каналу «Психолог на зв`язку» Марія Яцухненко.

ВОЗВЕЛИЧЕННЯ ПРОВИНИ

Зараз популярним стало відчуття провини. Про неї пишуть ті, хто щойно виїхав за кордон, волонтери, внутрішньо переміщені особи, культурні діячі.

Біженці потрапляють у пастку, коли провина стає нав’язаною їм ззовні. Тобто до цього відчуття підштовхують знайомі й соціальні мережі, але насправді людина може відчувати зовсім інші почуття. Наприклад, сум, скорботу, злість, розгубленість... Просто найбільш зрозумілим відчуттям стає саме провина, про яку весь час торочать.

«А де всі решта емоцій, які ми також відчуваємо? Ми провину підняли дуже високо, а сум, злість, розпач знецінили. Може, насправді ми боїмося щось інше відчувати, злитися, сумувати?! Треба зрозуміти, що я ще відчуваю і що ховаю за тою провиною. Прийняти ці почуття і їх не боятися», – розповідає Ростислава Пекарюк.

Кризова консультантка Ростислава Пекарюк.

Якщо ж людина відчуває безпомічність або провину, то її можна приглушити, написавши список того, що робиш, аби допомогти «своїм». Або що можеш зробити, щоб допомогти та дотримуватися написаного.

«Якщо вам здається, що ви робите небагато, ретельно напишіть список проробленого. Наприклад, це може бути участь у мітингу на підтримку України, допомога іншим біженцям, донат на ЗСУ, популяризація української мови», – пояснює Катерина Дорум.

Людина, яка перебуває за кордоном, може відчути себе причетною до загальної великої справи, за допомогою волонтерства чи підтримки інших українців біженців.

«На відстані є схильність уявляти ситуацію страшнішою, ніж вона може бути. Звідси й виростає провина, що я щось роблю недостатньо. Однак під час воєнного стану, щоб ти не зробив – цього все одно буде недостатньо, аби війна закінчилася», – зазначає Марія Яцухненко.

НЕЛЕГКЕ РІШЕННЯ

Психологиня Ростислава Пекарюк радить не приймати рішення про повернення додому за один тиждень, а якомога довше обмірковувати цю думку, прислухатися до себе й чесно давати відповіді на запитання: чи вдома буде задоволена базова потреба безпеки (вона так само важлива, як потреба у сні, воді та їжі)? Як переїзд вплине на інших членів родини (бабусь чи дітей, за яких ви відповідаєте)?

Рішення зможе допомогти прийняти психологічна практика: візьміть аркуш паперу на розділіть його на чотири частини. У першому квадратику напишіть, що може статися, якщо я повернуся додому. У другому – що станеться, якщо я не повернуся додому. У третьому – чого не станеться, якщо я повернуся додому. У четвертому – що не станеться, якщо я не повернуся додому.

Психологиня зазначає, ця досить легка практика дозволить подивитися на одне рішення з різних кутів. Так людині буде легше оцінити ризики та проблеми, з якими вона може стикнутися.

Аби легше переносити дистанцію з рідним домом, можна в уяві згадувати свій будинок, придумувати нові щасливі миті в ньому, або навіть зробити малюнок та покласти в блокнотик чи повісити на холодильник. Таким чином завжди нагадувати собі, що настане день, коли ви зможете повернутися додому.

Перша хвиля біженців за кордон і ВПО була у 2014 році, коли Росія напала на Донецьку та Луганську область і анексувала Крим. Тоді переселенці обирали для переїзду сусідні області. Зараз ці переселенці вдруге покинули свої домівки й почали знову будувати життя.

Психологині зазначають, ці люди з одного боку мають дієвий досвід, що робити під час переїзду – які речі збирати, куди і як виїжджати, як діяти під час обстрілу. Однак тут з'являється інший бік: саме зараз усі пережиті емоцій на початку війни у 2014 році можуть накрити з головою. Із цим краще йти до психологів та не намагатися розбиратись самотужки.

Приєднуйтеся до нас:

У Мелітополі окупаційна влада почала примусову мобілізацію – мер Федоров

Путіна більше цікавлять Херсон та Запоріжжя, ніж Луганська область – Інститут вивчення війни

ЗСУ продовжують просування на херсонському напрямку - ОК «Південь»

Військовий облік для жінок, вищі зарплати, пенсії та ЄСВ: зміни з 1 жовтня

Росіяни обстрілюють гуманітарні колони та ускладнюють проїзд на окуповані території