Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2008 / Гривна-СВ / № 21 / Забрали у церкви – віддали голодуючим? |
|
Забрали у церкви – віддали голодуючим?Сергій ГЕЙКО // Гривна-СВ № 21 (340) 16.05.2008 (стр. 13) Закінчення. Початок у № 20.
У наступні дні пройшли по православних – Введенській, Успенській, Воскресенській, Автокефальній Українській Усіх Святих церквах, єврейській Ремісничій синагозі. Перепочивши на першотравневих святах, подалися по селах. Спочатку – до Григоріє-Бізюкового монастиря (після його закриття владою ще у 1919 році службу правили у єдиній Покровській церкві). Звідти забрали ризи, посріблені Євангелія, хрестики, дароносиці, кадильниці,ложечки, монети, лампади, а ще прихопили дорогу митру – головний убір архімандрита Онуфрія зі сріблом і перлами. Потім покотили до Качкарівки, Милового, оглянули костьол у Костирці, лютеранську церкву у Михайлівці та Зміївці, євангельську у Старошведському. І констатували, що у них нічого цінного не було. Таким чином, 5 травня 1922 року роботу було зроблено, можна було й спочити. Аж раптом 13 числа телеграфом отримали вказівку з Херсона «терміново провести вилучення не лишаючи нічого» і заборону замінювати церковні речі тим же металом у тій самій вазі, що дозволялося робити віруючим і священикам раніше. Ще через місяць завідуючий відділом управління Херсонського повітвиконкому Гебель наказує «удруге ретельно перевірити, чи усе вилучено і у разі вилучення цінностей не повністю, винних притягнути до суворої відповідальності». Довелося ще раз пройтися по церквах, причому ходила вже не трійка, а ціла ватага «різнокаліберних» діячів. Наслідком їхніх старань була заява уповноважених від об’єднаного зібрання парафіяльних рад церков Берислава до комісії про те, що нею вилучені предмети, «залишення яких передбачається постановою ВУЦВК від 8.03.22» і прохання залишити украй необхідне для служби Божої. Чиясь владна рука наклала чітку резолюцію: «Отказать». Серед архівних документів збереглися квитанція, «видана з Херсонського Повітового Фінансового відділу на посвідчення прийняття від Уповноваженого по вилученню цінностей і релігійних культів по Бериславському району т. Стасенко. Срібні речі вилучені з 1) Головної синагоги у м. Бериславі заг. вагою 10 ф. 50 зол. 2) Першого Бериславського єврейського Молитовного будинку заг. вагою 8 ф. 42 зол. 3) Воскресенської церкви у м. Бериславі заг. вагою 1 п. 12 ф. 74 зол. 4) Успенської церкви м. Берислава заг. вагою 2 п. 27 ф. 06 зол. 5) Української “Всіх Святих” церкви м. Берислава заг. вагою 2 ф. 48 зол. 6) Введенської церкви у м. Бери-славі І пуд 17 фун. 66 зол. 7) Церкви “Михайла Архангела” у селі Миловому заг. вагою 16 ф. 40 зол. 8) Покровської церкви у с. Качкарівка заг. вагою 17 ф. 11 зол. і 9) з Покровської церкви при Григоріє-Бізюковому монастирі заг. вагою 1 пуд 38 ф. 62 зол., а усього вісім пудів тридцять один фунт п’ятнадцять зол. (8 п. 31 ф. 15 зол.) Травня місяця 9 числа 1922 р.». Далі печатка і підписи контролера, касира, бухгалтера. Тим часом ситуація у районі була надтяжкою. Бериславський комітет допомоги голодуючим доповідав, що на 1 лютого 1922 року по волості було зареєстровано до 10 тисяч, по місту – до 6 тисяч голодуючих. Через півроку зазначалося, що з 7374 чоловік, які лишилися живими у Бериславі (у 1896 році було 13167 мешканців), голодували 4790. Щомісячна смертність сягала: у березні – 118 чоловік, у квітні – 204, у травні – 248, у червні – 184. Зведення свідчать, що, приміром, 1 травня померло від голоду 18 чоловік, 2-го – 17, 3-го – 15 чоловік... Але ті ж зведення видають, що фіксувалася лише смертність зареєстрованих волкомдопголом голодуючих і похованих за його рахунок. А значну частину померлих ховали за кошти рідних, і до статистики вона не увійшла. «Становище катастрофічне... Настрій голодуючої маси найзбудженіший», – говорилося у доповідній. Звичайно, тепер помираючі могли розраховувати на порятунок від продажу церковного майна. Лише у Херсоні на середину 1922 року було вилучено з 12 синагог, 3 молитовних будинків та 16 церков – 35 пудів 25 фунтів 12 золотників срібла (тодішній пуд дорівнював 16 кіло-грамам, фунт – 409,5 грама, золотник – 4,266 грама. – Прим. авт.). А по Херсонському повіту – 45 пудів 35 фунтів 53 золотників. Загалом в Україні на 1 квітня 1923 року вилучили: 26 пудів 8 фунтів 36 золотників – золотом. 24565 пудів 9 фунтів – сріблом. 1 пуд 34 фунти 18 золотників – дорогоцінного каміння. Золотої монети – на 6185 карбованців, срібної – 279 пудів 34 фунтів 66 золотників. За даними колишнього голови Держкомітету України у справах релігій і народного депутата Арсена Зінченка, на вилучені кошти за кордоном можна було закупити 525 мільйонів пудів хліба. Але закуплено було лише близько 3 мільйонів пудів. Плюс певна сума пішла на придбання сільськогосподарського реманенту, робочої худоби, громад-ські роботи, допомогу дітям та інвалідам. А чи хотіла насправді більшови-цька влада конфіскацією церковного майна порятувати голодних? Друг Леніна, американський підприємець Арманд Гаммер тоді ж бачив у Сибіру та на Уралі величезні припаси зернопродуктів, купи платини, хутра, малахіту, інших коштовностей, які чомусь не використовували для порятунку людей. Патріарх Тихон також вказував на надлишок хліба у деяких губерніях і звинувачував транспортне відомство у невмінні організувати перевезення. Повним блюзнірством є таємний лист ЦК КП(б)У від 1 квітня 1922 року губкомам партії: «Досить гостро при вилученні коштовностей місцеве населення висловлює на-полегливі тенденції до негайного обміну вилученого там же, на місцях, на хліб. Тут, на місцях, необхідно інформувати населення про сувору централізацію майна, що приймається у фонд ЦК Допголу та про єдину можливість реалізації його на хліб тільки за кордон». Видана свого часу постанова «Про заміну у виняткових випадках вилучених з церков цінностей рівною за вагою кількістю золота або срібла» також нічого не говорить про можливість заміни на хліб. Та це й не випадково. Головною метою, яку переслідували більшовики кампанією з конфіскації церковних цінностей, була, як і визнав тодішній секретар ЦК українських більшовиків Мануїльський, – «розкладання церкви». При цьому належало усіляко роздмухувати міжконфесійні суперечки. Ще на початку кампанії політбюро ЦК КП(б)У постановило «дати по партійній та Радянській лінії директиву провести енергійну кампанію за збір золота і цінностей з церков на користь голодуючих, що виникла у зв’язку з боротьбою між автокефалістами й екзархістами». Більшовицький український уряд розіслав циркуляр із вказівкою «не довірятися надто навіть і лояльним церковникам, утримуватися від спільного комбінування і розв’язання з ними тих чи інших питань, диктувати їм свою волю... У випадку ексцесів при вилученні цінностей віддавайте до суду вищих ієрархів, суворо караючи як правителів церкви, так і духівництво». Є таємна інструкція правлячої вер-хівки усім губкомам партії, надіслана у квітні: «політичне завдання полягає у тому, щоб ізолювати верхи церкви, скомпрометувати на конкретному плані допомоги голодуючим і далі показати їм сувору руку робітничої держави». І, як фінал, слова з листа тодішнього заступника голови уряду радянської держави Каменєва до Леніна, де він називає всю кампанію «замиленням очей усьому світові...»Коментарі, як то кажуть, зайві... |