Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2007 / Гривна-СВ / № 27 / «Всього вам світлого. ваш олесь гончар» |
|
«Всього вам світлого. ваш олесь гончар»Павло ПАРАСКЕВИЧ, кандидат філологічних наук // Гривна-СВ № 27 (294) 29.06.2007 (стр. 4) 14 липня мине 12 років відтоді, як відійшов за межу вічності великий письменник, громадський діяч, багаторазовий лауреат найвищих і най-престижніших премій і відзнак Олесь Терентійович Гончар. Я читав його твори, радів і захоплювався ними, мені випало щастя побачити їх автора, почути його притишений і такий своєрідний голос у вузькому колі і на велелюдних зустрічах. Вперше я його побачив на літературному вечорі Максима Рильського у Київській філармонії імені Лисенка. Про цей період залишився дорогий автограф на романі «Прапороносці»: «Параскевичу Павлу Кіндратовичу з щирим привітом Олесь Гончар, 1966». Тоді я був на курсах перепідготовки при Центральному інституті підвищення кваліфіка-ції працівників народної освіти. Була хвилююча зустріч з багатьма київ-ськими письменниками, про що свідчать їх автографи і фото. Гончар на зустрічі був відсутний, але ми попросили відвести книги письменнику додому, і він підписав їх. Наступна зустріч відбулася у приміщенні, точніше невеликій кімнаті, яку займала тоді Херсонська письменницька організація, створена при його безпосередній допомозі. Кімната ця була на першому поверсі адміністративного будинку колишнього обкому партії на площі Свободи. Запросив на цю пам’ятну зустріч тодішній завкафедрою української літератури Херсонського педінституту Лаврунов. Це було у 1968 році, я тоді щойно почав працювати викладачем після закінчення аспірантури. Тут я ближче побачив доброзичливе обличчя Гончара, почув приємний голос, манеру розмови, характерне м’яке полтавське «ль» і задушевну розповідь. Потім була зустріч у 1970 році, про що свідчить автограф на романі «Циклон»: «Павлу Кіндратовичу Параскевичу на добру згадку. О. Гончар, 19.V.70». Не раз він зустрічався зі студентами, викладачами нашого педінституту, про деякі з цих зустрічей є згадки й записи у його щоденниках, як ось: «23 травня 1966 року. Зустріч у Херсонському педінституті. Вінець всієї поїздки. Студенти виступають, робітник порту...». Такою ж хвилюючою була зустріч зі студентами в актовій залі старого корпусу на вулиці Перекопській (1973 рік), під час якої Олесь Гончар розповів про поїздку в Японію, про те, як там розв’язують проблеми освіти й виховання. А згадавши повість «Бригантина», сказав: «Мене надихнула одна із шкіл Херсонщини, я хотів привернути увагу громадськості до проблеми навчання й виховання так званих “важких дітей”, підлітків і дітей-сиріт задовго до тих постанов і заходів, що з’явилися пізніше». Велелюдною й цікавою була зустріч зі студентами заочного відділення та молоддю у міському Будинку політосвіти (12 травня 1982 року), під час якої він розповів про свою творчість, про те, що його книги створені для розмови з читачем віч-на-віч, вони мають свій ритм і тембр, свої закономірності, і автор не хотів би, щоб їх екранізували, бо багато втратять «про моїх друзів, однополчан, за кожним героєм мені уявляються конкретні, дорогі люди»... Хвилюючою і змістовною була зустріч, про яку розповів Олесь Гончар у щоденниковому записі від 18.05.1988 року: «Зустріч зі студентами трьох інститутів: педагогічного, сільськогосподарського й індустріального. Дуже чутлива і вдячна аудиторія. Особливо проникливим було слово студентки педагогічного Олени Лісової, що розповіла, як всю ніч сиділа над „Зорею” і серпанки світанку зустріла над книжкою». Яскравою була також одна чи не з останніх зустрічей із херсонцями у колишньому Палаці культури текстильників у Херсоні. Із неї хотів би виділити лише один показовий епізод. Про нього залишилось цікаве фото-спогад. «Слово про Олеся Гончара» і запис у щоденнику від 22.05.1974 року, де читаємо: «Сьогодні Тарасів день... Вчора почалися мої передвиборні зустрічі з херсонцями. Палац культури текстильників. У концерті самодіяльності – танцювальний ансамбль “Таврія”, дитячий “Тавричата”... Після всього за автографом підходить хлоп’ятко:- Як тебе звати? - Тарасик. - А прізвище? - Кобзар. Тарасик Кобзар... А мама стоїть збоку, смаглява, щаслива». Не раз сердечно й тепло вітав Гончар херсонців, зокрема молодь, з ювілейними датами, важливими подіями. Наведу лише два приклади. Дізнавшись, що при молодіжній газеті «Ленінський прапор» створено клуб сільської молоді під назвою «Тронка», він писав: «Від щирого серця вітаю ваш клуб, бажаю йому цікавого, змістовного життя. Хай полюбиться він юнакам і дівчатам Херсонщини – молодим трударям славетного степового краю. Олесь Гончар». А ще одне вітання – колективу студентів і викладачів з приводу проведення конференції, присвяченої його 70-річчю у відповідь на запрошення взяти участь у ній: «Щиро вдячний вам, ректорові і всім філологам Херсонського педінституту за увагу, виявлену мені в ці весняні дні. Як видно з програми, конференція була змістовною, відкрила неаби-який науковий потенціал і щедрість душі – теж. Всього вам світлого. Ваш Олесь Гончар. 12 квітня 1988». Таким постав перед нами незабутній Олесь Терентійович. фото з архіву автора |