Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2008 / Гривна-СВ / № 16 / «Ця пам’ять, вірте, люди, всім потрібна нам!» |
|
«Ця пам’ять, вірте, люди, всім потрібна нам!»Софія СЕРЕБРЯКОВА // Гривна-СВ № 16 (335) 11.04.2008 (стр. 3) У роки Великої Вітчизняної війни сотні тисяч людей були силоміць вивезені в гітлерівську Німеччину на примусові роботи. Чоловіки, жінки, діти. Скільки з них полегли на чужині, скільки пропали безвісти, скільки стали каліками...
Днями співробітники Киндійської селищної бібліотеки влаштували зустріч колишніх в’язнів фашизму і дітей війни. Прийшли в основному жінки: хто з паличкою, хто під руку з сусідкою. Так уже розпорядилася природа, що берегині роду живуть довше й удари долі витримують стійкіше, ніж представники сильної статі. Давним-давно закінчилася війна, але ці жінки її ніколи не забудуть. Скільки житимуть, стільки й пам’ятатимуть. Їхні спогади сповнені горем і жахом, голодом і холодом. Вони і хотіли б забути страхіття війни, та не можуть. Починають згадувати, і одразу на очі навертаються сльози – надто багато горя звідали, неймовірних труднощів і принижень зазнали у фашистському рабстві. - Ми впевнені: про все це повинна знати молодь, – говорить завідувачка бібліотекою Тетяна Байраченко. - Ось тому й підготували цю зустріч, а ще зібрали свідчення тих, хто пройшов через справжнісіньке пекло, – вторить їй бібліотекар Віра Бундукі. Пригадували пережите Парасковія Іванівна Кравець (на фото), Ганна Костянтинівна Костінова, Клавдія Михайлівна Калініченко… Вони – живі свідки війни, у їхніх долях назавжди важким відбитком залишаться спогади про роки, коли тяжко працювали на чужині. Ганна Федорівна Жосан прийти на зустріч не змогла – не дозволило здоров’я. Але передала бібліотекарям вірша, який перед смертю написав і передав з сусіднього чоловічого концтабору її брат. Цей вірш став своєрідним свідченням тієї страшної пори. Після Великої Перемоги в’язні фашистських концтаборів поверталися на батьківщину. Вони піднімали з руїн колгоспи, ростили дітей, відбудовували свої домівки, відроджували країну, працювали на її благо. Того дня у бібліотеці лунало багато пісень воєнної пори і народних. Вокальний нсамбль «Тавричанка» створив теплу неповторну атмосферу. Священик відслужив панахиду в пам’ять про тих, хто не дожив до Перемоги і не повернувся з війни. Були запалені свічки скорботи і хвилиною мовчання вшанували полеглих. Місцевий підприємець потурбувався про те, щоб кожна з жінок-остарбайтерів одержала подарунок. Зустріч вийшла задушевна і ще раз довела: забувати навіть про най-страшніші сторінки історії не слід. Фото автора |