Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2005 / Гривна-СВ / № 25 / Сонячний талант землячки |
|
Сонячний талант землячкиГалина КОКОСТІКОВА // Гривна-СВ № 25 (188) 17.06.2005 (стр. Вкл. 5) Якось відомий режисер Юрій Завадський зауважив: «Куманченко полонить глядача гострим слівцем народного гумору, вона на сцені – то правда життя. У неї – сонячний талант»
\"У мене не буває безбарвних днів». Запам’яталися ці слова Поліни Куманченко – нашої землячки, народної артистки СРСР, яка народилася і виросла на Херсонщині. З часу нашої зустрічі минуло чимало років, однак пригадую кожне її слово... - Як і усі діти, пасла корів, збирала вишні й абрикоси в садку, садила картоплю і мріяла про театр. Я ніколи не забуваю про своє коріння. Театр для мене – усе життя. У кожній сценічній роботі залишаю частку самої себе. Головне – відчути, що мої героїні викликали відгук у душах людей, – з натхненням говорила Поліна Володимирівна. - А чи довелося вам пізнати щастя в житті? – запитала. – Адже ви так захоплено говорите про творчість. Моя співрозмовниця просто і довірливо відповіла:- Працювати в уславленому театрі з такими акторами, як Юрський, Шумський, Кусенко, Гашинський, дружити з Миколою Амосовим, спілкуватися з глядачами – хіба це не щастя?! Прощалися ми з Поліною Куманченко як давні друзі. Згодом часто телефонували одна одній. Єднала нас творчість: я – журналіст обласної газети, вона – актриса. ...1991 рік. Поліні Володимирівні Куманченко виповнилося 80. Її ще запрошували на невеликі ролі в театрі. Зателефонувавши в Київ, щоб привітати ювілярку, почула у відповідь:- У мене все гаразд. Ще даю уроки театрального мистецтва студентам. Навчаю юних: адже справжній митець має нести в собі таємницю життя. Про самотність і мови немає. Зранку роблю зарядку, здійснюю недалекі прогулянки, у вільні години читаю. ...Якось слухала по радіо постановку п’єси Б. Брехта «Життя Галілея» у виконанні акторів Київського академічного театру імені І. Франка. Галілей – Віктор Добровольський, його годувальниця – Поліна Куманченко. Приторкнулась до високого мистецтва. І справді, митець несе в собі таємницю життя. Нині Поліни Куманченко з нами не має. Талановита актриса, щедра людина, інтелігентка, наша землячка зробила вагомий внесок у мистецьке життя незалежної України. Фото Алеана АЛЬПЕРТАДля довідки. Куманченко Поліна Володимирівна (21.10.1910, село Музиківка, нині Білозерського району Херсонської області), українська радянська акторка, народна артистка СРСР (1960). У 1928 році закінчила студію при Миколаївському російському драматичному театрі. У 1929–31 рр. працювала у Миколаївському українському робочо-селянському пересувному театрі. У 1932–37 – у харківському театрі. У 1937–61 рр. – акторка Українського театру імені Т. Г. Шевченка (Харків), з 1961 – Українського театру імені І. Я. Франка (Київ). Ролі: Харитина («Наймичка» Карпенко-Карого), Клеопатра, Галина Романівна («Чому посміхалися зірки», «Пам’ять серця» Корнійчука), Єлизавета («Ярослав Мудрий» Кочерги), Марині («Марині» Бараташвілі), Дуенья («День чудесних обманів» Шерпдана) та інші. Знімається в кіно. Депутат Верховної Ради Української РСР IV скликання. Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка (1971). Нагороджена орде- ном Трудового Червоного Прапора і медалями. (Велика радянська енциклопедія). |