Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2005 / Гривна-СВ / № 1 / Рушничок |
|
РушничокГалина КОКОСТІКОВА // Гривна-СВ № 1 (216) 30.12.2005 (стр. 3 вкл.) - Я щасливий, що мою нелегку працю відзначено премією, яка носить ім’я великого Кобзаря, – говорив Дмитро Михайлович Гнатюк (на фото), народний артист, лауреат кількох Державних премій. – Ця подія для мене – велика радість… Як довго і наполегливо шукав я свіжі вокальні барви для інтерпретації пісень та романсів на слова Тараса Григоровича Шевченка. Хотілося найпроникливіше розкрити красу, мудрість і своєрідну музику шевченківського слова, злитися з його поетичними образами і думками. Пісня на слова Шевченка – завше глибинна, змістовна, кожен вірш Кобзаря – як народна пісня. Його натхненна поезія увійшла в моє серце з дитинства. Слухаючи Дмитра Михайловича, коли він був гостем Херсона, я відчувала широчінь його мистецьких інтересів. Перед очима, мов кінострічка, проплив увесь концерт у двох відділеннях, який артист давав в обласній філармонії. Гнатюк стояв на сцені, осяяний прожекторами, високий, статний, натхненний, а переповнений зал, затамувавши подих, слухав його. «Чом, чом, чом, земле моє, так люба ти мені?» – ширився його задушевний, емоційно наснажений баритон. Артист співав захоплено і щиро. Так син схвильовано розповідає про найдорожче – про свої глибокі почуття до рідної матері. І кожний, думаю, хто в той вечір був на його концерті, відчув не лише могутню силу і красу голосу співака, а й звертання особисто до кожного найзаповітнішими словами. Раптом у залі залунало загальне скандування: «Руш-ни-чок! Руш-ни-чок!» Ось як назвали херсонці свою улюблену пісню. Всім хотілося почути пісню про велику й щиру любов сина до рідної матері, «що в дорогу далеку на зорі проводжала і рушник вишиваний на щастя, на долю дала». Скільки синівської ніжності, сердечної теплоти і високої поетичності було у проникливому співі Гнатюка до коханої неньки. Завмирають останні слова – і зал вибухає овацією. Дмитро Михайлович співає вдруге, зігріваючи людські серця… А сам поринає у спогади, якими тоді, після концерту, поділився зі мною. …Він повернувся з гастрольної поїздки. Вдома чекає телеграма від батька: «Стан здоров’я мами майже безнадійний». І друга телеграма з його ж таки села: «Першого листопада – відкриття Палацу культури. Всі на вас дуже чекають. Приїздіть». Серце боляче стиснулося. Мати так мріяла його послухати в їхньому сільському Палаці культури. Мамо, мамо, що з тобою?! І ось він сидить біля мами. Бачить її рідні очі. Він не може знайти потрібних слів. І раптом: «Йди, Митику, йди, синку, до людей. Вони чекають». І пролунали тоді «Рідна мати моя», «Рушничок». Своїм співом він ніс людям радість. А серце боляче билося любов’ю. Любов’ю до матері…Я тоді запитала Гнатюка, в чому секрет такого грандіозного успіху «Пісні про рушник», адже пісня Платона Майбороди з кінофільму «Літа молодії», яку до нього співали інші вокалісти, здобула нове життя. Артист відповів:- Про любов взагалі складено багато пісень. А ось про безмежну, самовіддану й прекрасну материнську любов, про щиру любов до неньки – значно менше. А пісні про матір так потрібні людям! І така пісня з’явилася. Слова Андрія Малишка одним нагадують дитячі роки, материнську ласку, іншим – синів, що не повернулися… Знаєте, дуже багато слухачів пишуть мені у зворушливих листах, що в їхніх родинах було все так само, як співається у «Рушничку»… |