Померти, не дочекавшись правосуддя...

Так, близько 8 років тривала боротьба подружжя з Сумської області за право виховувати власних дітей. Чоловік та дружина є сліпими з дитинства, проте створили родину, народили сімох дітей. У 1998 році 4 із них взяла під опіку держава через те, що заявники нібито неспроможні забезпечити їм належний догляд та виховання. Власне, представники служби у справах неповнолітніх та органів опіки неодноразово складали акти про незадовільний стан умов, в яких проживають діти. Тоді як батькиінваліди неодноразово зверталися до органів влади з проханням допомогти родині, проте у відповідь – тиша. Суд закріпив правомірність розлуки матері і батька з дітьми. Подружжя поскаржилося в Європейський суд з прав людини – на те, що рішення вітчизняної Феміди порушило право на повагу до сімейного життя. Судді у Страсбурзі прийшли до висновку, що, позбавивши інвалідів можливості дарувати сімейний затишок власним дітям, Україна порушила Конвенцію про права людини. Тож має сплатити позивачам 5 тисяч євро компенсації. На жаль, «повернути» дітей європейські судді не в змозі…

Отримає компенсацію за свої поневіряння і наша землячка – жителька Нової Каховки. З 2003 року вона намагалася отримати 37 тисяч гривень заборгованості по заробітній платі свого чоловіка, який помер у 2000-му. Завод «Південелектронмаш», на якому працював чоловік, виплатив лише 9 тисяч гривень, сплатити решту «завадило» банкрутство. Дружина покійного подала позов до Європейського суду і ви­грала справу проти України, адже рішення вітчизняного суду про виплату заборгованості у повному обсязі залишалося невиконаним близько 5 років. Новокаховчанка отримає 1800 євро за моральну шкоду.

Цікаво, що розраховувати на «милість» європейських служителів Феміди можуть навіть ті, хто не є доб­ропорядним громадянином. Зокре­ма, у Страсбург поскаржилася харків’янка, яку визнали винною у вчиненні хуліганських дій. Жінку засудили до трьох років обмеження свободи, проте відбувати покарання не довелося – доки розглядалася справа, сплив термін притягнення до відповідальності. Так хуліганка ще й поскаржилася Європі на тривалий розгляд її справи! Згідно з рішенням Страсбурзького суду, вона отримає 1400 євро компенсації.

Звичайно, ніякі гроші не повернуть батькам з Київщини їхню доньку, яка померла у слідчому ізоляторі, проте важливий сам факт: європейське правосуддя вказало Україні на недотримання закону щодо прав окремого громадянина. У 2003 році жінці було пред’явлене обвинувачення у вчиненні розбою та обрано запобіжний захід – взяття під варту. Під час перебування громадянки в СІЗО її адвокат неодноразово скар­жилася на погіршення здоров’я підзахисної, їй призначили лікування. Врешті-решт була прийнята постанова про її звільнення з-під варти за станом здоров’я, але було запізно: жінка померла в СІЗО. А її справу відправили на дорозслідування… Батьки і дитина померлої звернулися до Європейського суду. Вони звинуватили українське правосуддя в тому, що воно не надало жодних пояснень щодо тілесних ушкоджень, які під час розтину були виявлені на тілі рідної їм людини, а також на інші порушення прав людини. Страсбурзькі судді одноголосно вирішили, що в Україні органи влади не забезпечили право потерпілої на життя, а також що обставини смерті жінки не були належним чином розслідувані. Родина померлої отримає 7 тисяч євро компенсації.

З 2000 року тривало «спілкування» мешканця Запорізької області з колишніми роботодавцями. У 1998 році його звільнили з військо­вої служби. Чоловік зажадав, аби обласний військкомісаріат виплатив йому компенсацію за військову форму – 1260 гривень. Правомірність вимог громадянина підтвердив і військовий суд. Проте на серпень 2007 року рішення залишалося невиконаним – нібито через брак коштів у боржника. Крім того, чоловік поскаржився до суду на те, що отри­мав не всі належні йому виплати. Європейський суд погодився, що колишній військовий надто довго чекає на свої гроші – понад 8 років. Відтак Україна має сплатити своєму «наполегливому» громадянину 2 тисячі євро компенсації.

Звичайно, можна порадіти, що за всі свої поневіряння у пошуках справедливості на батьківщині українські громадяни врешті-решт отримали яку не яку, а все-таки сатисфакцію. От тільки прикро, що гроші на це «знайдуться» у державному бюджеті України.