Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2005 / Гривна-СВ / № 18 / Подзвін Чорнобиля – у кожному серці |
|
Подзвін Чорнобиля – у кожному серціОлег ЛІЩЕНКО, прес-центр ХЮІ НУВС // Гривна-СВ № 18 (181) 29.04.2005 (стр. 6) Майже кожного з українців, які навіть народилися після 1986 року, так чи інакше зачепила Чорнобильська катастрофа, наслідки від якої ще не прораховані до кінця ані нашими, ані зарубіжними вченими
Ми, тодішні студенти Київського державного університету, добре пам’ятаємо, як двічі на день мили вулиці в центрі столиці, пам’ятаємо згорнуту бульдозерами землю на сільських узбіччях, КПП зі столами, накритими бутербродами з салом та пластмасовими стаканчиками горілки... Тоді, у розпал горбачовської антиалкогольної компанії, столиця була вщент завалена червоним сухим молдавським вином. Кияни подейкували, що воно добре виводить стронцій з організму... А скільки було анекдотів на цю тему! Ми, майбутні журналісти, до сліз реготали в університетських курилках. - Чи правда, що в Києві дівчата радіоактивні? - Так. І раді. І активні... ...Дуже скоро жарти скінчилися. На цвинтарі потягнулися безкінечні череди траурних процесій. Як завжди, перший підступний удар долі прийняли на себе люди в погонах. І не тільки пожежники. Близько 400 курсантів та співробітників на той час Міжреспубліканської школи міліції, а нині Херсонського юридичного інституту, у травні 1986-го вирушили потягами до Зони. Декого з них вже ніколи не побачать давні друзі на традиційних зустрічах чорнобильців в інституті, що проводяться за ініціативою ректора Ганни Пономаренко. Часто навідується до рідного навчального закладу підполковник міліції у відставці, колишній викладач кафедри криміналістики Дмитро Федорович Шульга. На цей раз він зустрівся з другокурсниками. Чесно признаюсь, я не сподівався, що буде так цікаво. Хлопці та дівчата слухали, відкривши роти, іноді невдоволено вигукуючи, коли мова заходила про мародерів. От що значить – стара викладацька школа. Молодь із захватом слухала спогади, тим більше що мова в них йшла про вічне. Про те, що хвилює юнь і зараз, а саме – добро і зло, честь і ганьба, злочин і кара. На той час старший лейтенант Шульга зі своїми вчорашніми курсантами охороняв кинуті напризволяще села. Важче за все, згадує він, було чергувати у день поховання. Стара людина, виселена примусово із Зони, писала в заповіті, що хоче неодмінно бути похованою в тому місці, де народилася. Два автобуси (більше не можна було) заїжджали на кладовище. Небіжчика ховали, а його родичі розривали курсантське оточення і розбігалися по хатах – взяти хоча б дитячі фотокартки на згадку... Бо людей у ті дні вивозили за лічені хвилини з обжитих домівок – у майках, трусах і з паспортами – «всього лише на два дні». А в інших населених пунктах їм давали квартири – по дві кімнати на дванадцять душ. Молодь виживала старих. А ті їхали помирати додому. Саме одну таку пару стареньких врятував з херсонськими курсантами старший лейтенант Шульга. Дід з бабою, хильнувши півпляшки оковитої, сіли на порозі своєї хати помирати. Яким чином вони пробралися в Зону – невідомо. Старі перебрали всі способи самогубства і зупинилися на тому, щоб замерзнути уві сні. Добре, що в ту лютневу ніч перевіряв пости Дмитро Шульга... Треба відзначити, що херсонських курсантів школи міліції, а тепер юридичного інституту, завжди ставили як приклад в усіх гарячих точках, де за наказом держави їм довелося охороняти громадський порядок: Чорнобиль, Баку, Крим, Москва... Дуже непросто пригадати хоча б один випадок, коли б хтось із курсантів, чи викладачів поїхав з такого службового відрядження до закінчення строку. Вони до сих пір тримаються разом, наші ветерани-чорнобильці. Четверо з них і понині працюють в інституті. Це Борис Кривцун, Григорій Божок, Анатолій Савлов, Олександр Аксьонов. Багато чому можуть навчити вони молодь. На фото автора: Дмитро Шульга на зустрічі з другокурсниками. |