Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2005 / Гривна-СВ / № 26 / Отак і живемо... |
|
Отак і живемо...Олена ПАШКОВА // Гривна-СВ № 26 (189) 24.06.2005 (стр. 2) Шостого червня скінчилося земне життя мого колишнього однокласника Реліх Євгена, 1950 року народження. Щоправда, життям назвати таке існування померлого протягом останніх дев’яти років можна дуже приблизно. Починалося все як і у всіх: народився в родині, де були і мати, і батько, і бабуся. Пішов у школу, закінчив 10 класів, працював, одружився, народилася донька. Та щось незаладилось у сім’ї – розлучилися. Почалися пошуки кращого життя, була робота і в Сибіру, і на Півночі. Коли настали скрутні часи, вирішили з матір’ю розміняти свою 3-кімнатну квартиру на меншу з доплатою, щоб отримані гроші використати на лікування. Та на жаль, трапився на їх шляху шахрай, який зробив так, що ані квартири, ані грошей сім’я не отримала. Мати не змогла знести таке та покінчила життя самогубством. А Євген став на все життя інвалідом: після перенесеного інсульту паралізованими залишилися права рука та права нога. Так і шкандибав усі останні роки свого існування на цій землі, лікуючи ще й хворе серце та легені. Ночував де трапиться: у підвалах, у гаражах друзів, у теплиці. Останнім часом мешкав у напівзруйнованій будівлі, куди його та ще таких же знедолених влаштувала церква (ні світла, ні тепла, ні води – лише стіни та дах). За що Господь так жорстоко наказав Євгена, відомо лише їм обом, але тяжкий хрест провини нести йому допомагали друзі, які в найважчі часи траплялися на його шляху. Звичайно, допомагали хто чим міг, але головного – житла – Євген не мав. Зверталися і до депутатів, і до міськвиконкому, щоб виділили хоч будь-яке місце в гуртожитку. Та крім відмови, нічого не отримали. Ось так і «бомжував» Євген останні роки свого життя – напівголодний, хворий, знедолений, забутий своїми родичами, аж поки Господь не зжалівся та не забрав його до себе. Друзі зібралися та поховали його по-людськи, не як «бомжа», щоб хоч наостанок мав свою домівку. Десь живе його дочка. Може, в неї стиснулось серце цими днями. Хай знає: це батько згадував її перед смертю, просив пробачення... З повагою, ваша читачка, херсонка Олена ПАШКОВА |