Наша школа – це наш дім

Школа-дім. Дім-школа. В цих словах ми – вихованці школи-інтернату – вбачаємо глибокий зміст. Бо інтернат для нас дійсно є рідним домом, в якому більшість із нас зростали, мужніли, набиралися розуму, ставали людьми. Тому дуже часто ми називаємо нашу школу рідною домівкою, де проживає велика родина.

Ми звикли до нашого дому: надійного, затишного, спокійного, красивого. Усі вихованці школи-інтернату впевнені у тому, що він завжди був таким. Та виявляється – не завжди.

...У роки Великої Вітчизняної війни на цьому місці був фруктовий сад. У 1950-і роки тут побудували початкову школу з прекрасним персиковим садом. Сьогодні її приміщення використовують для майстерень.

Наприкінці 1950-х років у Херсоні був побудований бавовняний ком-бінат, на якому працювали тисячі робітників. Виникла необхідність у навчальному закладі, який одночасно служив би і інтернатом для дітей, чиї батьки працювали на виробництві в нічну зміну. А ще – для дітей, які про-живали в селах недалеко від Херсо-на, де бракувало середніх шкіл. Так, у 1959 році у нашому місті з’явилася школа-інтернат № 1, в якій навчалися діти з першого по десятий клас. Першим директором школи-інтернату був Павло Плахтій.

Йшли роки... У 1978 році цей навчальний заклад перепрофілювали у школу-інтернат для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Вона була і є теплою затишною домівкою для багатьох своїх вихованців. Кожна дитина замість сліз та смутку отримала радість та любов. Діти залюбки жили та навчалися в школі. Її директором стала добра і чуйна людина – Людмила Моздалевська.

Минали роки – інтернат змінювався. Щось добудовували, щось ремонтували. Одні діти закінчували його та йшли навчатися далі і здобувати професію, інші приходили їм на зміну. З’явилося навіть дошкільне відділення, де виховувалися дітки з 3 до 7 років.

Все тече, все минає. Багато вчителів, вихователів, пропрацювавши в школі чимало років, пішли на заслужений відпочинок. Директор Людмила Моздалевська за багаторічну плідну працю була удостоєна звання «Заслужений учитель України», а також нагороджена орденом Дружби народів та медалями.

На зміну старшому поколінню приходить молоде. Того вимагає час. Так, у 1999 році директором школи-інтернату став Микола Рудя. Енергійний, запальний, цілеспрямований педагог та керівник. Він дуже багато зробив для того, щоб нам, вихованцям, краще жилося та навчалося
у нашому домі, щоб кожен з нас відчув турботу, любов та піклування. Завдяки Миколі Григоровичу в нашій школі рік тому було відкрито III ступінь, з’явилися дві різновікові групи, реконструйовано спальні приміщення, відкрито інтерактивний клас. А це дає більше можливостей для навчання, лікування та відпочинку.

Наші вчителі та вихователі постійно піклуються про нас, навчають, да-ють нам життєві поради.

Тому кожен з нас говорить велике спасибі вихователям та вчителям, яким ми не байдужі, усім, хто надає нам можливість вчитися, хто дбає про нас. Ми вас любимо і все життя будемо пам’ятати про кожного з вас.

Олена ЗАЙЦЕВА, учениця 11 класу комунального закладу «Херсонська загальноосвітня школа-інтернат І–ІІІ ступенів імені Т. Г. Шевченка Херсонської обласної ради»