Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2008 / Гривна-СВ / № 13 / Як вимагала «колгоспна маса» |
|
Як вимагала «колгоспна маса»Сергій ГЕЙКО // Гривна-СВ № 13 (332) 21.03.2008 (стр. 13) Як відомо, своїм Указом Президент України Віктор Ющенко оголосив 2008-й Роком пам’яті жертв Голодомору. Однак трагедія нашого народу сталася не сама по собі, а була наслідком та реалізацією політики комуністичної партії щодо українського селянства. Голодомору передувала кампанія розкуркулення, що призвела до фактичного знищення економічно найміцнішого прошарку сільськогосподарського виробника. При цьому застосовували різноманітні форми та методи. Один із них яскраво прослідковується за архівними матеріалами у кримінальній справі віднесеного до куркулів селянина села Великі Копані Цюрупинського району – 24-річного Василя Самойлова. У розкуркуленого у 1930 році Василя радянська влада у вигляді правління артілі імені Петровського відібрала власний будинок, а туди вселила свого члена, активіста, також Василя, але Коломійченка. І ось на початку 1931 року, «будучи трохи напідпитку», попередній власник «увірвався у колишню свою хату» і, лаючись, риторично зажадав відповіді на питання «Хто має право господарювати у моїй хаті?» Перелякана Явдоха Коломійченко, яка була сама у будинку, побігла на вулицю, але Самойлов наздогнав її і... «почав з нею розмовляти». Сказав, що проти неї нічого не має, але її брата Василя все одно заріже. Самойлова забрав сусід, а 16 березня 1932 року його судила виїзна сесія Одеського обласного суду. Що собою являв тодішній пролетарський радянський суд, усім добре відомо. У цьому ж конкретному випадку прокуратори встановили, що внаслідок погроз Самойлова Коломійченко з будинку прибрався, і хата пустувала, бо біднота буцімто боялася у нього вселятися. Суд відкинув покази одного свідка, ніби у Самойлова у руках був ніж. Здається, хуліганство чистої води, яке, до речі, одразу визнав і підсудний. Але – часи були відповідні. Тож і вирок мав бути таким. Отож, суд зупинив «свою увагу не на самому факті скоєного, а політичному змісті справи» і узрів у діях Василя Самойлова... терористичний акт як «одну із форм класо-вої боротьби куркуля з передовим колгоспним селянством». Суддя Гунченко при народних засідателях, прокурорі, громадському обвинувачувачеві й оборонці прийшов до висновку, що молодий Самойлов є соціально небезпечним, адже «своїм вчинком обвинувачений показав, що куркуль на селі ще глибоко приховує думку помститися над біднотою, яка вщент розтрощила його». Довкола процесу влада створила потрібний їй ажіотаж: «до суду з’явилась колгоспна маса та учні шкіл з плакатами та вимогою пристосування до куркуля, що є на лаві підсудного, суворої міри соцзахисту. Маса обурена вчинком звинуваченого та вимагає для нього кари». У свою чергу викликані троє свідків (серед них Василь Коломійченко, який мав би бути потерпілим) «дали погану характеристику про звинуваченого та про його минуле». Цікаво, як може характеризувати людину, у якої відібрали власну хату, людина, якій цю хату віддали? Знайшовши обвинувачення у терорі цілком доведеним, сталінський суд зажадав «за необхідне пристосування до підсудного довготермінового ізолювання від суспільства та родини». А відтак, керуючись якимись тогочасними артикулами, виніс вирок: засудити Самойлова Василя Семеновича «до позбавлення волі у поправно-трудових таборах далеких місцевостей СРСР реченцем на 10 років. Після відбуття міри соцзахисту зіслати за межі України реченцем на 5 років», позбавити його прав також на 5 років, стягнути на користь Цюрупинської юрконсультації 50 карбованців, але майно не конфісковувати «за відсутністю такого». Треба віддати належне Василю – він подав апеляцію до Верховного Суду тодішньої УСРР, який значно пом’якшив вирок: 4 роки ув’язнення в загальних місцях без вислання з України. Можна сказати, пощастило. А скільки таких безвісних василів семеновичів самойлових нічого не добилися, навіки тихцем полігши у мерзлу і мертву колгоспно-радгоспну цілину? Подальша доля Василя Самойлова мені невідома. |