Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2005 / Гривна / № 49 / Як не втратити гідність |
|
Як не втратити гідністьГалина ПЕТРОВА // Гривна № 49 (569) 01.12.2005 (стр. 11) Моя родина мешкає у маленькому містечку. Маємо власний затишний будинок з невеликою садибою. І хоча нам досить далеко діставатися щодня до роботи до обласного центру, про переїзд ніколи не було й мови. Адже хіба можна собі уявити існування у міському «вулику» після того, як все життя проведеш у власному будинку з садком? Єдине, що дратувало до нестями, – це постійні перебої з водою. Одного разу, коли взимку на нашій вулиці знову вимкнули воду на цілий тиждень і ми мусили з відрами ходити по неї до сусідської криниці, обриваючи руки, я не ви-тримала, зібралася та поїхала з’ясовувати стосунки з міським водоканалом. Хоча й статки у нас невеликі, а чоловік ще й частенько зазирає в чарку, але ми завжди сумлінно платили за всіма рахунками, що надходили за користування водою. У міськводоканалі мені пояснили, що таких як я багато і вони вже звикли до скарг на свою адресу. Я пригрозила їм, що скаржитимуся в інші інстанції, але в душі чудово розуміла, що нічого доброго мені це не дасть. У найкращому випадку просто звільнять одного ке-рівника, а на його місце поставлять іншого, такого ж самого, а може й гіршого. Чомусь, коли наближаються вибори до міської ради, всі кандидати, включаючи діючих депутатів, не втомлюються обіцяти, що за умови їх обрання «обов’язково наведуть лад із освітленням вулиць, з дорогами, з вивозом сміття…». Не забувають шановні добродії згадати й про заміну старих труб, якими місто отримує воду, навіть про нашу вулицю згадують. Але відгримлять вибори... і як завжди у народних обранців з’являються нові невідкладні справи. Про звичайних мешканців не вистачає часу й згадати. Нас просто покидають напризволяще з усіма нашими проблемами. Одного разу під час чергового відключення води зустріла сусіда біля криниці. Розговорилися, адже біда в нас одна. Сусід розповів, що його родичі, які побудували собі дачу в селі, взагалі не мають централізованого водопостачання, але ніколи не турбуються про те де дістати воду. Вони встановили на своїй криниці насос і тепер щоразу, приїжджаючи на «фазенду», просто накачують собі воду на два-три дні. Чудова думка! Чому б і нам не зробити так само? Тим паче, коли сусід й сам збирається встановлювати насос і дозволяє користуватися його криницею. Відразу й вирішується питання з гарячою водою, адже існує багато спеціальних електричних чи газових нагрівачів. Чоловік таку пропозицію сприйняв неохоче, але після «серйозної» розмови погодився з’їздити з сусідом до обласного центру та прицінитися до необхідного обладнання. Додому вони повернулися розчаровані, оскільки в магазині побутової техніки зрозуміли, що навіть наших спільних грошей не вистачить на придбання бодай половини усього необхідного приладдя. І позичити ні в кого – живуть усі однаково незаможно. Я знову рішуче вирішила «вибити» у місцевої влади трохи уваги до себе. Але після тижня поневірянь по тих самих конторах почала звикати до думки, що одвічно доведеться ходити по воду з відрами. Але от одного разу після роботи кума запросила мене у гості. Попили чаю, і Марія стала вихвалятися новим диваном у вітальні. Коли я запитала, звідки така розкіш (бо Петро в неї також полюбляє «біленьку», й особливих доходів у хаті немає), вона відмахнулася й відповіла, що я людина «темна» і не знаю про «Єврокредит». Я обережно в неї розпитала, що й до чого. Виявилося, що Марія випадково натрапила на оголошення в газеті, з ним пішла до меблевого магазину та оформила кредит, при цьому не заплативши ні копійки. Диван привезли їй одразу, а далі щомісяця із зарплати Марія віддаватиме всього по 80 гривень. Годі й розповідати, що я відразу позичила у неї це оголошення та зателефонувала за номером 8-800-50-700-50 гарячої телефонної лінії споживчого кредитування. Дізналася, що оформлення кредиту відбувається просто на місці купівлі потрібної нам речі і не потребуватиме ніяких особливих формальностей. Порахувала: зібраних грошей цілком вистачає на сплату першого внеску. Тому, не відкладаючи справу у довгу шухляду, вже наступного дня чоловіка із сусідом я знову відрядила до міста, аби врешті вибрали обладнання та взяли на нього рахунок. А вже за кілька днів, маючи у своєму розпорядженні свіжо прибулу техніку, чоловіки швидко встановили її. І тепер ми забули про ходіння з відрами до криниці. Сьогодні завдяки «Єврокредиту» чиста кринична вода сама біжить до наших осель. До речі, мій Микола з тих пір взагалі кинув пиячити. Думає, як встановити в кредит індивідуальне опалення, адже за декілька місяців чекаємо поповнення – народження першої онуки. Та я спокійна, нарешті з «Єврокредитом» ми відчули себе гідними людьми і можемо не зважати на недолугі пояснення місцевих чиновників. |