Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2005 / Гривна / № 41 / Чи не пішов би ти, рис, від моря подалі? |
|
Чи не пішов би ти, рис, від моря подалі?Василь ПІДДУБНЯК // Гривна № 41 (561) 06.10.2005 (стр. 2) «Сарацинське просо», як охрестили рис брати-слов’яни, із делікатесу перетворився (особливо останнім часом) на предмет запеклих суперечок
Не у Китаї чи В’єтнамі, де без білого золота і дня нема, де наявні природні умови його вирощування, а у нас, одвічних гречкосіїв. Перефразовуючи відоме скажемо так: сім років рис не родив і голоду не було…Кілька років ведуть міжусобні війни з одного боку Джарилгацька затока Чорного моря і Скадовська курортна зона, а з другого – «сарацинське просо» на чолі з єдиним в Україні Інститутом рису академії аграрних наук України. Ці війни прогнозувалися давно – ще до будівництва (хай і на малопродуктивних землях Причорномор’я) рисових чеків. Вже тоді вчені-екологи радили меліораторам і новоспеченим рисівникам: «Хлопці, облиште затію, не накликайте біди…»Однак «партия сказала – надо, комсомол ответил – есть!»Смачно сплюнувши у бік курортного Скадовська, бульдозеристи заповзялися гребти землю під рисові «марсіанські блюдця». А невдовзі селяни рапортували: «Є врожай!» Дніпровська вода справно наповнювала чеки, доблесні льотчики сільськогосподарської авіації сипали у них все, що вбиває бур’яни і комахи, а з ними – і Чорне море, бо ж куди іще скидати відпрацьовані ріки? На щастя, з’явилися в області люди, котрі, люблячи рис, не менше люблять рідну землю, яку хочуть передати у спадок квітучою. Мова насамперед про директора науково-виробничої фірми «Дріада», доктора сільськогосподарських наук професора Петра Лазара. Ідею переміщення рисосіяння у глухі степи Петро Нарцисович виношує давно. Стримувала реалізацію цієї сміливої ідеї затратна технологія вирощування рису. То при радянській владі вода господарникам нічого не коштувала: моря цієї дарівщини вилилися на степи, занісши сюди сотні тисяч тонн шкідливих речовин з усієї України. Зараз воду почали цінувати. Професор Лазар, взявши в оренду шмат генічеського степу, який десятиріччя облогував, придбав у херсонській філії компанії «Райзагротехніка» унікальну дощувальну машину, пристосовану до діючих (які не діяли!) меліоративних систем, і мало не вигукнув услід за Архімедом: «Еврика!» Та це ж саме та техніка, яка дозволить здійснити давню мрію. …Ми стоїмо поряд зі штучним дощем, котрий шумить саме над тим полем, де наступного року має вирощуватися «сарацинське просо». Професор задоволений і впевнений у здійсненні задуманих планів: - Будемо вирощувати рис на полі площею 50 гектарів без затоплення, на поливі. Ця ідея не нова. Але потім про неї забули, бо не було ефективних гербіцидів. Зараз вони є. Це одне. Ще головніше: тут не будуть дорікати екологи, що забруднюємо море. Та й сама природа сприяє рисосіянню подалі від моря. Тут важкі грунти. Вода фільтрує мало. Зараз спільно з Інститутом рису допрацьовуємо технології. За моїми розрахунками, така машина на рисосіянні може окупитися за 2–3 роки. - Ви тут піонер. А чи застосовується ще десь технологія рисосіяння без чеків? - В Україні – ні. А цю ідею висував ще у 60-ті роки минулого століття професор Джулай з Кубані. Потім про неї забули. Та із загостренням вимог екологів і медиків до виробників білого золота про цю ідею згадали знову. Попереду на нас чекає серйозна підготовка. Треба підібрати за короткий час сорти суходільного рису. У світі є суходільний і навіть гірський рис!.. - Особисто ви вірите у перспективність цієї справи? - Я вважаю, що перспектива рисосіяння у степу є. І попит на продукцію високий. Якщо взяти культуру рису як продукт, то він не накопичує гербіцидів. Гербіциди на рисі застосовуються у всьому світі. Але проблема рисосіяння в Україні існує. Коли рис прийшов на південь України, – продовжує професор Лазар, – то було достатньо тепла, були малопродуктивні землі, а вода мало що коштувала. Були збудовані системи краснодарського типу – рисові чеки. Витрати води у них – 30–40 тисяч кубометрів на рік! Були прекрасні врожаї – 70–80 центнерів з гектара. За останні роки Інститут рису створив сучасні сорти з коротким вегетаційним періодом, хорошої якості – «Україна», «Зубець». Рис – круп’яна культура, має широкий попит, економічно вигідна. Ціна тонни рису-сирцю 1200 гривень. У нас концепція – перенести вирощування рису у такі райони, як Іванівський, Нижньосірогозький чи Генічеський, де важкі грунти, де буде триматися вода. Підберемо сорти, систему захисту від бур’янів, систему живлення і зрошення. Вивчимо все і видамо рекомендації вирощування рису без затоплення. Впевнений, що у недалекому майбутньому степовий рис зніме цілий ряд виробничих, екологічних і соціальних проблем. фото автора |