Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2007 / Гривна-СВ / № 40 / Хто подбає про село після виборів? |
|
Хто подбає про село після виборів? // Гривна-СВ № 40 (307) 28.09.2007 (стр. 1) Говорити про проблеми села в період виборів – справа невдячна. Адже передвиборчі обіцянки, на жаль, не мають нічого спільного з реальним життям. Проте й кращої нагоди гостро поставити питання про будні та перспективи українського села теж немає. Завершаться вибори, і обіцянки, що їх роздано селянам, забудуться першими. Цей рік запам’ятається нам каверзами літньої спеки, коли дощ не падав місяцями. Це одразу ж позначилося на врожаї. Та й на цінах на продовольчі товари. Поки селяни на свій страх і ризик справляються з поточними труднощами, політики в боротьбі за симпатії готові звинувачувати один одного у всіх гріхах і навіть у посусі. Всі політики схильні до демагогії, а реальних справ від них не дочекатися. Ми вже звикли до розчарувань та ошуканих надій. Але розберемося ретельніше в їхніх передвиборчих обіцянках. Що є черговою химерою та нічим не підкріпленими фантазіями, а що – реальною та реалістичною програмою реформ. Найкраще це видно на прикладі села. Адже сподобатися сільському, як-то кажуть, електорату, прагнуть усі. А чим живе селянин, чим дихає, чим переймається, як правило, не знають. Візьмемо найяскравіший приклад. 2006 рік був оголошений Президентом Ющенком Роком села. Та й програму на рік задекларовано чималеньку: виділити з бюджету 10 мільярдів гривень на фінансування села, кредитувати розвиток приватних фермерських господарств на мільярд, поставити по комп’ютеру до кожної сільської школи. Але гарними словами ситий не будеш. Рік села перетворився на Рік суцільних виборів. Президент ніяк не міг визначитися: яку коаліцію обрати, якого прем’єр-міністра? Про яке село може йтися, коли у Києві вирують такі пристрасті? Нещодавно Президент знову виступив із програмою розвитку села. Тепер, мовляв, на селі буде забезпечено високі соціальні стандарти. Зарплатню та пенсії піднімуть, молодь залучать. Проте невідомо, з яких бюджетних джерел будуть надані такі кошти. Та й вони самі, швидше за все, того не знають. Українське село – унікальне явище. З одного боку, всі кричать про величезний потенціал вітчизняного агропрому, про унікальні чорноземи, про працьовитих людей, зрештою. Між іншим, в аграрному секторі економіки зайнято близько 6 мільйонів осіб, тобто майже 20% працездатного населення країни. Сільське господарство щорічно дає 12–14% валового вітчизняного продукту. Продукція сільського господарства та харчової промисловості – це 14% усього українського експорту, і можливості продажу нашої продукції на зовнішні ринки тільки зростатимуть. Проте, з іншого боку, село «поставили на коліна», село занепадає. Звідки такий контраст? Як не дивно, від благих намірів. Чим більше прямих дотацій виділяють на підтримку села, тим більші обсяги банального шахрайства чиновників на місцях. Від села не можна відкупитися, навіть неймовірними сумами. Селом треба займатися. По-перше, піднімати рентабельність виробництва, яке через зовсім застарілі технології та техніку щорічно скорочується майже на 100%. Ціни на матеріально-технічні ресурси, що споживаються сільським господарством, перевищують темпи зростання цін на сільськогосподар-ську продукцію в 2,7 раза. Жодні со-ціальні програми не здатні залучити робочу силу у збиткове виробни-цтво. І це треба розуміти. По-друге, треба планомірно, на державному рівні займатися розвитком зовнішніх ринків збуту вітчизняної сільгосппродукції. Уряд Віктора Януковича цього року підготував проект «Комплексної програми підтримки розвитку українського села на період до 2015 року». Її спрямовано насамперед на зростання обсягів сільськогосподарського виробництва в 1,6 раза, підвищення його рентабельності та збільшення обсягів експорту вдвічі. Цілі уряду Віктора Януковича амбіційні, але реалістичні. Протягом найближчих трьох років подвоються обсяги інвестицій на розвиток сільського господарства, соціальної сфери села (на газифікацію, будівництво шкіл, доріг). Уряд Віктора Януковича вже не раз доводив, що не словом, а реальною роботою допомагає селу, сприяє відродженню й розвитку аграрного сектора української економіки. Адже саме за уряду Януковича в 2004 році сальдо (позитивний баланс) зовнішньої торгівлі агропродукцією склало рекордні 1564 мільйони доларів, було зафіксоване максимальне зростання виробництва продукції сільського господарства (19,1%) та максимальний рівень рентабельності (12,6%). От і виходить, що освідчуватися в любові до села з високих трибун – це одне. А працювати, переборюючи політичний опір суперників, їхні апаратні інтриги та свідомо створюваний ними хаос – зовсім інше. Уряд Віктора Януковича прагне плідно працювати навіть в умовах постійної політизації. Наразі усі наріжні економічні питання знаходяться під великим питанням. Достатньо згадати проблему прийняття нового бюджету. Розпустивши парламент на більш ніж сумнівних підставах, Президент Віктор Ющенко заморозив прийняття багатьох важливих і невідкладних законодавчих рішень. Не виключено, що й після дострокових виборів триватиме той самий хаос і політичне протистояння. А як відомо, немає більш несприятливої погоди для гарного врожаю, ніж буря у владі. Таким чином, доля українського села знову під питанням. Або вітчизняний агропром розвиватиметься по висхідній – зважено і послідовно, або опиниться заручником в руках політиканів – розмінною монетою у боротьбі за владу. |