Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2008 / Гривна-СВ / № 14 / Громадянська війна – страшна річ |
|
Громадянська війна – страшна річСергій ГЕЙКО // Гривна-СВ № 14 (333) 28.03.2008 (стр. 13) 26 лютого 1921 року, Велика Олександрівка
Про трагедію, яка сталася в той день, необхідно згадати через призму Указу Президента України «Про заходи з відзначення 90-річчя подій Української революції 1917–1921 років та вшанування пам’яті її учасників». Виходячи з норм загальнолюдської моралі, варто вшанувати тогочасних борців, під якими прапорами вони не воювали б. Про саму подію у науковій літературі завжди говорили якось глухо. Скажімо, доволі фундаментальна «Історія міст і сіл України» обмежилася двома доволі непевними реченнями: «26 лютого на Велику Олександрівку напав загін махновців (до 2000 шабель). Бандити вбили близько 40 чоловік: начальника району по боротьбі з бандитизмом Логінова, начальника Великоолександрівської волосної міліції Надточія, трьох міліціонерів, райпродкомісара». Пам’ятник у райцентрі, що свого часу був занесений до переліку пам’яток історії і культури, звався так само непевно – «Братская могила борцов за Советскую власть». А про те, що власне сталося тоді у Великій Олександрівці, свідчать документи Державного архіву нашої області. Отож, 26 лютого 1921 року на містечко «раптово», як сказано у секретному зведенні виконуючого обов’язки начальника Херсонської повітової міліції, «налетів загін Махна». Явно кривив правдою щодо раптовості нападу міліційний начальник. Адже саме йому ще 23 лютого на-дійшла депеша про виступ «батьки» з Великої Лепетихи: «Про подальший рух є три версії: про переправу на Херсонщину у Бериславі; за другою – переправа має бути у Золотій Балці і третя – очікують переправу у Качкарівці». Райпродкомісар Великої Олександрівки стверджував, що у ніч на 25 лютого усі були готові зустріти Махна: стояли караули, часто здійснювали роз’їзди. Але оскільки за ніч нічого не трапилося, усі розійшлися по хатах, а на 11:00 збиралися на роботу або, як тоді писали, «на занятія». У сусідніх Дудчанах, Саблуківці, Качкарівці стояли загони 129-го Курського полку. В останньому селі також мала бути гарматна батарея. «Заходи охорони нашого берега ужиті», – запевняло секретне зведення. Та попри запевнення, близько 10-ї ранку махновці увірвалися до Великої Олександрівки. Вони одразу оточили «усі заклади, причому під час цієї операції ними велася кулеметна стрілянина і стрільба з револьверів. Після оточення закладів банда узялася до виловлювання усіх радянських працівників, які на місці порублювалися, – число таких жертв досягає 26 осіб, але це ще не точні цифри. За деякими свідченнями число убитих знаходять понад 40 осіб». Це дослівна цитата з секретного донесення «Херсонськ. Повіт. Совітськой Рабоче-Крестьянской міліціі» від 1 березня. У зведенні від 3 березня вже беззастережно фігурувала цифра у понад 40 убитих. Та як би там не було, окрім згаданих вище Логінова і Надточія, махновці убили міліціонерів Філофеєва, Сидоренка, Білоконя, райпродкомісара Прокопова, начальника політбюро Сергеєва, слідчого Бакланова, агента зовнішнього спостереження Сидоренка, уповноваженого паливного комітету Сокола. Інших прізвищ убитих документи не наводять. Власне, усе вищенаписане ніколи не приховували, а навпаки, було один із аргументів, що його використовували проти «банди Махна». Набагато несподіванішою була реакція самої радянської влади на події. Адже якось треба було виправдатися і пояснити вищому начальству, яким чином «вдалося» прогавити аж 2 тисячі махновських кіннотників (це ж який тупіт мав стояти довкола!) з кулеметами попри постійні запевнення у «вжитих заходах». Тож уже 1 березня відбулося об’єднане засідання представників губернського відділу управління (тоді це був заледве не вищий периферійний орган влади), губернської і повітової ЧК, політбюро і райпродкомітету під керівництвом голови губернської ЧК Аккермана, якого спеціально відрядили до Великої Олександрівки. Ухвалили доповідь Аккермана «про наскок банди Махна на Велику Олександрівку і про заходи, що їх необхідно ужити» узяти до відома, але самим ніяких заходів до прибуття підкріплення не вживати, «дабы самим не попасться в просак» (мова і особливості правопису збережені). Закінчення у наступному номері. |