Гендерна рівність: від слів – до справ
Софія СЕРЕБРЯКОВА // Гривна-СВ № 24 (343) 06.06.2008 (стр. 3)
Хоча українське законодавство передбачає рівність прав та можливостей чоловіків і жінок, усі ми чудово знаємо, що насправді все не так. Особливо красномовно це доводить участь жінок у політичному житті нашої держави. У Верховній Раді України VI скликання з 450 депутатів тільки 34 жінки (7,6%). Помічено: чим нижча за рівнем рада, тим краще гендерно вона збалансована. На рівні обласних рад жінок у середньому 11%, міських рад обласних центрів – 15%, а на рівні селищних – більше третини.
Фахівці стверджують, що Україна належить до країн з безумовним домінуванням чоловіків. За показником участі жінок у владі вона відстає від середньоєвропейського рівня (23%) і навіть загальносвітового (14%). Ми впритул наближаємося до показників арабських країн. Якщо від політики перейти до буденного життя, справи не кращі. Почитайте оголошення щодо працевлаштування – вони аж кишать гендерною нерівністю. Більше 60% з них розраховані виключно на чоловіків, 40% – на представників обох статей. Відчувають жінки і дискримінацію в оплаті праці. Між тим підраховано, що, виконуючи однакову роботу з чоловіками, жінки одержують зарплату на 30% меншу. Нерідкісними в нашому суспільстві є й випадки гендерного насильства. За неофіційними даними 30–40% звернень до міліції пов’язані з домашнім насильством.
І все це при тому, що ще 1980 року Україна ратифікувала конвенцію ООН про неприпустимість усіх форм дискримінації проти жінок. У нас навіть закон є про забезпечення рівних прав та можливостей для обох статей. Але він декларативний і не містить механізму захисту прав у випадку їх порушень. Ось чому зараз розробляють законопроекти, покликані змінити ситуацію на краще. Про це було повідомлено на засіданні Херсонського прес-клубу реформ.
|