Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2005 / Гривна-СВ / № 1 / Фотополіт до вершин |
|
Фотополіт до вершинАнатолій ЯЦЕНКо // Гривна-СВ № 1 (216) 30.12.2005 (стр. 4.) В об’єктиві – чайка і силует судна на хвилях. Такою була емблема Херсонського обласного фотоклубу, виконана відомим латвійським графіком О. Е. Меднісом. Цьому творчому об’єднанню людей, який у квітні 1967 року заснував і став його незмінним керівником Микола Степанов – електрик суднобудівного заводу, а за покликанням фотохудожник, судилося тривале мистецьке життя
Про визнання потужного творчого потенціалу фотоклубу заговорили після проведення в Херсоні республіканської зональної виставки «Ми – корабели». В ній на розсуд людський винесли свої фотороботи аматори Херсона та Миколаєва. А вже 1971 року до Херсонського фотоклубу прийшло міжнародне визнання. Преса широко повідомляла, що на третьому Міжнародному салоні фотомистецтва у французькому місті Шомон найвищої нагороди «Гран-прі честі» була удостоєна колекція художніх фотографій фотоклубу – про землю і людей сонячної Херсонщини. Серед них були і п’ять робіт Миколи Степанова. Солідне московське видання в інформації про «херсонський прорив» визнало, що «аматори перевершили професіоналів». Того ж року херсонців удостоїли диплома на 26-й національній виставці фотомистецтва в Орлеані. У цьому французькому місті демонструвалися роботи Миколи Степанова, Михайла Ігнатенка, Ростислава Андреєва, Анатолія Берестеннікова, Геннадія Шевакіна. У 1971 році на всесвітній виставці у Берліні за роботу «Мати» Микола Степанов був нагороджений срібною медаллю і дипломом. Цей фотознімок скорботної жінки Микола Дмитрович зробив у Херсоні в 1965 році на святкуванні 20-річчя Дня Перемоги. 1972 року за заслуги в галузі фотомистецтва Миколі Степанову присуджено звання і диплом «Почесний член національного фотографічного товариства Цейлона (Шрі-Ланка)». А вже 1977 року після експонування у Версальському палаці Парижа 12 фоторобіт Миколи Степанова були залишені для постійної колекції у державному музеї фотографії Франції. Загалом художні фотографії Миколи Степанова експонувалися на 162 виставках (62 – міжнародні) у 24 країнах світу п’яти континентів. Таким визнанням мало хто може похвалитися на теренах СНД. Його фотознімки друкували у 52 вітчизняних і 11 зарубіжних виданнях, в тому числі у Франції, Іспанії, Німеччині, Угорщині, Болгарії. Микола Степанов багато робив для пропаганди фотомистецтва в Херсоні. Мешканці міста мали можливість познайомитися з фотовиставками митців із Франції, Австрії, Іспанії, Англії. Так, у 1973 році було влаштовано чотири виставки. Великий інтерес викликали роботи білоруського фотоклубу «Мінськ», майстрів іспанського фотоклубу міста Реус. Херсонські фотоаматори мали тісні зв’язки з колегами Риги, Вільнюса, Талліна, Ташкента. Відбувався обмін виставками з фотоклубами інших міст України. Приклад херсонців кликав останніх піднімати планку творчих завдань перед собою. Тож невипадково у 1979 році у Феодосії на зборах представників фотоклубів Микола Дмитрович був обраний головою ради Спілки фотоклубів України. Фотовиставки, персональні та колективні, стали традиційними в нашому обласному центрі. Микола Степанов у 1986, 1989, 1996 роках влаштовував персональні фотовиставки. Увесь час, коли Микола Дмитрович очолював фотоклуб, він викладав у фотостудії початківців. Виступав з доповідями по техніці фотографії і про власний досвід експериментальних досліджень на обласних, республіканських і всесоюзних семінарах з фотомистецтва. Згідно з рішенням Республіканського науково-методичного центру культурно-освітньої роботи була видана його брошура «Негативно-позитивна техніка як творчий прийом у фотографії». Успішна діяльність фотоклубу сприяла пропаганді фотомистецтва. Як писала одна газета, у Херсоні стає все більше людей з фотоапаратами. Та й на виставках відвідувачі бачили своїх земляків, пейзажі рідного краю, задокументовані значимі події в житті міста й області. Фотоаматорів можна було зустріти серед хліборобів, каналобудівників, спортсменів. Хвилюючою стала фотовиставка «Солдат крокує у вічність», зроблена 1967 року під час урочисто-траурного перепохованння останків Невідомого солдата. Міськком партії та міськвиконком нагородили фотоклуб грамотами за створення історично цінних колекцій з життя міста. Микола Степанов багато своїх робіт присвятив рідному суднобудівному заводу, на якому працював з 1951 по 1997 рік – 46 років. Він має Державні нагороди СРСР і УРСР за участь у боях Великої Вітчизняної війни і за працю. Назву окремі відзнаки: медалі «За відвагу» і «За звільнення Праги». Знаю Миколу Степановича з 70-х років минулого століття. Мене завжди цікавив його феномен як фотохудожника. Про витоки його таланту, сходження до вершин фотомистецтва йшлося і під час нашої недавньої зустрічі. - Миколо Дмитровичу, коли ви вперше взяли в руки фотоапарат? - На війні. Командування дивізіону «Катюш» доручило мені не тільки вести розвідувальну роботу, а й фіксувати побачене на фотоплівку. - Якими ви знімали фотоапаратами? - У мене були тільки вітчизняні фотокамери: «Зеніт», «Старт», «ФЕД», «Зоркий». На придбання іноземних апаратів не було коштів. Фотографіями я не заробляв гроші, просто прагнув творити мистецтво. - Хто ваші вчителі? - Я вчився у професіоналів. Раніше жив на вулиці Суворова, дружив з фотографами з ательє. Серед них були чудові портретисти. Я їм допомагав, ремонтував їхні фотоапарати, а у вихідні дні навіть підміняв їх. Вчився у фотокореспондентів. Хороші стосунки були у мене з фотокором Юрієм Ліхутою і його батьком, сподвижником Миколи Щорса. Вчився у столичних кореспондентів Ірини Папп та Бориса Градова. - Ви володієте жанрами портрету, пейзажу, документальної зйомки. Ваші роботи емоційні, характерні, людяні, філософські. Як ви цього досягаєте? - Я закінчив шестимісячні курси за спеціальністю «любитель-фотокореспондент» при Обласному будинку народної творчості. Решта – самоосвіта. Коли у 1964 році побачило світ 12-томне академічне видання «Школа образотворчого мистецтва», я засів за його вивчення і протягом року не фотографував. Микола Дмитрович показав мені свою мистецько-філософську бібліотеку – у ній є такі книжки, яких не відшукаєш у бібліотеках. - Мої університети – це книжки, – продовжує розповідь майстер фото. – Ось на цій поличці – художники Рембрант, Реріх, Айвазовський, Кустодієв та інші. Стали мені в пригоді наукові книжки «Обличчя людини», «Міміка», «Пластика у мистецтві», «Гімнастика почуттів» і «Робота актора на собою» Станіславського. Це дає змогу виробляти власний підхід, розбуджувати людські емоції. На іншій поличці – книжки з етики, психології, філософії. - Миколо Дмитровичу, назвіть п’ять своїх кращих фоторобіт. - Насамперед, це «Життя» – портрет молодої жінки. Далі – «У хвилинну перерву» (портрет херсонського боксера Володимира Плотникова). Ця фотографія еспонувалася на трьох передолімпійських та олімпійських виставках у Барселоні, Мюнхені та Києві. В Іспанії робота нагороджена бронзовою медаллю. На третьому місці – «Мати». Далі йдуть знімки «Про що розповідають ветерани» і «Солдат крокує у вічність». - У вас є самобутні портрети відомих людей, митців. Як ви створювали їх? - Складно. Наприклад, я півроку осмислював портрет художника Курнакова. Лише побувавши в Москві в музеї імені Пушкіна, де мене вразив «Портрет монахині» Рембранта, я знайшов світлове вирішення портрета Курнакова. - Ось бачу вперше портрет ще молодого директора заводу Всеволода Заботіна... - Дійсно, цей портрет ніде не друкувався і не виставлявся. Його я зробив на святковій демонстрації 1969 року. На знімку (див. фото зліва) директор слухає якісь аргументи робітника. Це мить, вихоплена з життя. Всеволод Федорович говорив, що це його найулюбленіший знімок... Ще древні говорили, що час – найсуворіший суддя. Позаду ХХ століття, живемо на зламі тисячоліть. І тут, як мовиться, Микола Дмитрович залишається на коні. Іспанські «фотоакадеміки» вирішили видати книжку з фотографіями, які найкраще розповіли б про ХХ століття. Вони звернулися до фотохудожників світу з проханням надіслати свої роботи для участі на VI міжнародному бієнале фотографії «Акведук-2000». Для участі в ньому 500 авторів із 51 країни надіслали 7837 фотографій. З них було відібрано 576 фотографій 221 автора. Небачений конкурс! До книги «ХХ століття. Спеціальне видання» увійшло п’ять фотографій чотирьох авторів з України, з них – дві роботи (!) Миколи Степанова. Чи мріяв про такий політ своєї фотомистецьої чайки Микола Дмитрович? Микола Степанов крокує до свого 80-річчя. З цієї нагоди свою думку про фотохудожника сказав народний художник, заслужений діяч мистецтв, професор Володимир Чуприна:- Познайомився з Миколою Дмитровичем понад тридцять років тому, коли він вперше показав херсонцям свої фотографії. Він ставив завдання створити фотолітопис міста, суспільства – і це у нього прекрасно вийшло. Пам’ятаю його персональні виставки, на яких завжди прочитувалася епоха, були Херсон і херсонці. Він знімає не лише документальні фото, а й показує своє ставлення до подій. Миколі Дмитровичу властиве глибоке розуміння композиції знімка. У кожному з них вихоплено головне. Я вважаю, що Херсон повинен пишатися таким майстром. Бо ця людина – легенда. Від художників Миколі Дмитровичу – тільки шана й поздоровлення. |