Дитячій праці – «червону картку»!

Цього року Всесвітній день боротьби за ліквідацію дитячої праці співпав з проведенням Чемпіонату світу з футболу. Напевне, тому Міжнародна організація праці (МОП) вирішила застосувати символ «червоної картки» як попередження суспільству: використання неприпустимих форм праці дітей видаляє їх з «поля» освіти, шкодить здоров’ю, позбавляє дозвілля, нормального розвитку, порушує їхні права.

Україна однією з перших ратифікувала Конвенцію МОП № 182 про найгірші форми дитячої праці, яка була прийнята 10 років тому. Однак похвалитися, що дитяча праця у нас ліквідована, ми не можемо.

- У нашій державі й досі не складено перелік робіт, якими б могли офіційно займатися діти, – говорить голова Херсонського обласного цент­ру «Успішна жінка» Олена Микитась. – Хлопчики й дівчатка працюють де завгодно: поряд з сільгосптехнікою, в теплицях, де використовуються хімікати… Жодна дитина, з якою нам довелося спілкуватися, не сказала, що для роботи їй виділили робочу форму чи рукавички. Та що там форма! На поля, де працюють діти, часом навіть воду не підвозять! Трапляються випадки, коли дітлахи змушені йти по 2–4 кілометри пішки на поле, де працюватимуть. Словом, елементарні умови праці для них не створено...

За законодавством, розповідає Олена Микитась, дитина може працювати не більше чотирьох годин на день. Але на практиці це правило часто порушують. Коли ж справа доходить до оплати, то нікого не дивує, що роботодавці стараються заощадити на дітях. «Навіть тоді, коли за цілий робочий день дитині платять стільки ж, як і дорослому, її права порушуються, бо їй мали б заплатити вдвічі більше». Переважно, дитяча праця використовується в сільському господарстві, вуличній торгівлі та сфері послуг.

У 1999 році, за даними Дер­жавного комітету статистики України, в нашій державі було 350 тисяч дітей, що працюють. Подальші дослідження показали, що спостерігається тенденція до зменшення числа маленьких трударів. Однак, якщо спочатку скорочення становило 10%, то в останній час воно дуже незначне – лише 3% за 4 роки.

- Середній вік дитини, яка йде працювати, – 12 років. Але маємо приклади, коли заробітчанами ставали діти 8–9 років. Як правило, не від хоро­шого життя. На це їх підштовхували безробіття батьків, низький рівень їхньої заробітної плати та бідність, – ділиться наболілим Олена Микитась. –
З 2002 року наша організація разом з МОП працює над подоланням проблеми дитячої праці. Ми реалізуємо декілька пілотних проектів у трьох районах Херсонщини. Так ось, кілька років тому до нас приїздив наш партнер з Києва. Прибув він до нас налаштований дуже благодушно, але, коли повертався в столицю, сказав на прощання: «Я навіть уявити не міг, що в наш час таке можливе!»

Дослідження, проведені на Херсонщині, шокували: робочий час багатьох 13–14-річних становить 41 годину на тиждень – навіть більше, ніж у дорослих! А 2% хлопців і дівчат віком 15–17 років працюють понад 56 годин на тиждень.

- Торік, за даними інспекції праці, в нашій області було зареєстровано 682 неповнолітніх, що працюють. 156 з них працювали без оформлення. Було видано 216 приписів щодо тих чи інших порушень при використанні дитячої праці, – розповідає Олена Микитась. – Але всі розуміють, що
це – лише верхівка айсберга, бо більшість дітей і підлітків працюють на приватників у «тіні». Як і з дорослими, з ними не укладають трудові договори. Фермер­ські господарства, кафе, бари… У інспекторів немає достатніх повноважень, щоб з’ясувати: чи працюють тут неповнолітні й на яких засадах? Ось чому новоявлені товстосуми й почуваються впевнено і безкарно.

Вражає і ставлення батьків до дитячої праці. Олена Миколаївна пригадала історію з дівчинкою, яка працювала в теплиці. Її запитали, чи укладала вона зі своїм роботодавцем договір. «Так, моя мама дала йому розписку, що коли під час роботи зі мною щось станеться, вона не матиме до нього ніяких претензій». Між тим, у дівчинки постійно паморочилася голова…