Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2005 / Гривна-СВ / № 31 / Далекий і близький |
|
Далекий і близькийГалина КОКОСТІКОВА // Гривна-СВ № 31 (194) 29.07.2005 (стр. 4) Коли вийшла книга Костянтина Кудієвського «Пісня синіх морів», далеко не всім у бібліотеках щастило одразу взяти її прочитати. Вона не залежувалася на полицях. Захоплюючий роман-легенда про мужність і вірність, про подвиги моряків у Великій Вітчизняній війні, про велике кохання не залишали байдужими ні молодь, ні старше покоління. Книгу перевидавали кілька разів у нашій країні і за кордоном. Її автор – наш земляк
Костянтин Гнатович Кудієвський вступив у доросле життя в грізні роки Великої Вітчизняної війни. Разом зі своїм поколінням 18-літніх, а згодом як очевидець і учасник війни на морі, розповів чесно про бачене і пережите у своїх численних книгах. Народившись у Цюрупинську, де майже в кожній родині хтось був моряком, юнак не став винятком. Поступив у Вище військово-морське училище. Там застала його війна. Почалася тяжка служба на флоті. Перепочинок – шпитальні палати, і знов море. Він був кореспондентом центральних військових газет. І коли настав довгоочікуваний мир, доля звела його з критиком О. Макаровим, випускником літературного інституту імені Горького, який теж служив на флоті. Це була незаурядна людина, яка багато дала молодому журналістові. Ось чому, коли Кудієвський зустрічався з нами, студентами факультету журналістики Київського державного університету імені Шевченка, на лекціях йому було що розповісти, порадити. Дізнавшись, що я з Херсона, взяв наді мною негласне шефство. Згодом, коли вийшла моя перша книжка «Освідчення», багато допомагав порадами. Якось під час відрядження до Києва – я вже була кореспондентом обласної газети «Наддніпрянська правда» – Кудієвський запропонував мені побувати на київській кіностудії імені Довженка. Тут він трудився як головний редактор сценарної редколегії Комітету кінематографії при Раді міністрів України, був головним режисером студії. Під час однієї з зустрічей познайомив мене з нашими земляками Бондарчуком, Матвєєвим. Сергій Федорович Бондарчук прибув із Москви, йому запропонували сценарій, роль. Знайомився з майбутнім героєм. А Євген Матвєєв разом з Вією Артмане на студії імені Довженка знімалися у фільмі «Рідна кров». Побували на зйомках, поговорили про роль мистецтва в кіно. Зав’язалася дружба, листування, телефонні розмови... Кудієвський писав статті у «Літературну газету», «Літературну Україну», в журнал «Україна». Вийшли його оповіді про Херсонщину, про пам’ятники корабелам у Херсоні – «Свідки морської звитяги». Показував листи учням з Чорнобаївської школи-інтернату Білозерського району. В них – розповіді про героїв-моряків, земляків. Не раз він був гостем дітей. Виступав він і як кінодраматург. Майже вся його проза екранізована. Кінострічки «Три доби після безсмертя», «Падав іній», «Та, що обганяє вітер» хвилювали глядачів. А при нагоді поспішав до міста своєї юності. Йшов 1969 рік. Кудієвський приїхав у Херсон. З гостями. Володимир Довгань (заслужений діяч мистецтв, поставив «Три доби після безсмертя» і «Та, що обганяє вітер» на кіностудії імені Довженка) та художник Микола Резнік. Перед цим обласна газета надрукувала повість письменника «Назвіть ураган Марією», де йшлося про події на Херсонщині. І ось Центральне телебачення прийняло рішення екранізувати повість. Довгань написав сценарій і виступив режисером фільму. Метою його приїзду було визначитися з натурними зйомками. Кудієвський був гостем редакції і запропонував мені поїхати разом з групою обирати натуру. Спостерігала за творчим процесом народження окремих сюжетів для майбутнього фільму. Письменник був у доброму настрої. Коли на катері підпливали до Цюрупинська, очі його зволожніли. «Здрастуй, рідна земле», – тихо мовив. Усі натурні зйомки до кінофільму були зроблені на рідній його серцю Херсонщині. В книзі «Назвіть ураган Марією» знайшла такі рядки: «Я люблю сучасний Херсон. Його новобудови, проспект Ушакова, що простягнувся від Дніпра до степу, не поспішаюча круговерть вечірньої Суворовської. Я люблю... тишу лиманів і єриків...» Ось воно, освідчення в любові рідному краю! ...Кінострічка «17 трансатлантический». У головній ролі капітана танкера «Кузбасс» Олександр Лазарев, відомий актор. Це розповідь про маловідомі епізоди Великої Вітчизняної війни, коли наші кораблі здійснювали транспортний конвой англійських кораблів з необхідним вантажем до Мурманська. Формувався він у Ісландії, там і здійснювали натурні зйомки. Цікаво, що всі факти фільму – документальні. Кудієвський спілкувався зі співробітником одного з науково-дослідних інститутів Міністерства закордонних справ, користувався спогадами англійських і американських дипломатів, адміралів. Роль сера Панда, наприклад, виконував пенсіонер Олександр Чумак, який добре володів англійською мовою, а командора англійського адміралтейства грав Юрій Сдобніков. Дізналася, що в Херсоні живе механік танкеру Михайло Никифорович Кульбицький. Повідомила письменника. І через кілька днів відбулася хвилююча зустріч! Якраз в цей час ішов фільм «17 трансатлантический». - Я 30 років чекав на зустріч зі своїми товаришами, – говорив, ковтаючи сльози, Михайло Никифорович. – Скільки загинуло моїх дорогих товаришів під час цього незвичайного рейсу! Спасибі вам, Костянтине Гнатовичу, спасибі від мене, спасибі від тих, хто не повернувся! А після зустрічі письменник сказав: «Більшої нагороди мені не потрібно». За кілька місяців до смерті Костянтин Гнатович у телефонній розмові з болем, ледь вимовляючи слова – йому було важко говорити – сказав мені: «Хай буде світлим майбутнє України»... Скільки спілкувалася з письменником, стільки відчувала: він весь час перебував у далеких плаваннях. Сьогодні його з нами немає. У 2005 році йому виповнилося б 82. Не дожив. Однак книги Кудієвського, впевнена, ведуть у далеке плавання численних читачів. Вони живуть. Фото з архіву автора |