Архив
 |
 |
 |
|||
|
|
|||||
последние номера
Издания:|
|
| Архив / 2002 / Гривна / № 43 / Дайте житниці дорогу! |
|
Дайте житниці дорогу!Василь ПІДДУБНЯК // Гривна № 43 (407) 24.10.2002 (стр. 4) Чи здобуде перспективний злак «громадянство» на Херсонщині?
Стоцентнерні врожаї пшениці навіть на богарі, в умовах ризикованої зони землеробства – реальність. Про цю реальність в степу під Херсоном «Гривна» розповідала. Не всі читачі, особливо серед ученого люду, сприйняли публікацію однозначно: мовляв, поживемо – побачимо. Дифірамби житниці співати зарано. Іншої думки журналіст із Великої Лепетихи Віктор Бойко: - Цей сорт запізнився на українські ниви принаймні на 30 років. Віктор Бойко (нині заступник голови райдержадміністрації) житницю обожнює, продовжує пропагувати цю культуру серед селян. - 100 центнерів – не межа для житниці, – наголошує співрозмовник. – Вся суть – не лише в технології вирощування, а й збирання. Торік у запорізькому господарстві Анатолія Ходоса на полях, зібраних роздільним методом, взяли понад 100 центнерів збіжжя, де прямим комбайнуванням – майже вдвічі менше. Тут ще потрібно відпрацьовувати технологію. Це – конкретна, доведена на практиці, відповідь херсонським аграріям, котрі сумніваються у феноменальному потенціалі житниці. Подвижник трагічної долі«Батько» житниці – Олександр Папсуєв. На жаль, нині покійний. Випускник Харківського сільськогосподарського інституту, вивчаючи основи селекції і генетики зернових і технічних культур, працював майже п’ять років на Синельниківській селекційно-дослідній станції Дніпропетровської області, а потому у Запорізькій області, спершу на Розівській дослідній сільськогосподарській станції, а потім – на Розівській сортовипробувальній дільниці. Папсуєв – творець низькорослого ранньостиглого сорту соняха «Кріпиш». Згодом на його базі він створив ще продуктивніший – «Кріпиш-поліпшений». (До речі, сорти цієї культури вже вирощувалися цього року у Голопристанському районі. Всі, кому довелося їх бачити, зупинялися вражені: один кошик соняшника з насінням «Кріпиша» більший за звичайних три-чотири!)Але нас цікавить житниця Упродовж 30 років Олександр Степанович днював і ночував над сортом такої озимої пшениці, яка мала б кращі якості жита й озимої пшениці. В результаті з’явився сорт, який вразив «світила науки»: давав 70-80 центнерів високоякісного зерна з гектара незалежно від погодних умов! - Проте роки виснажливої праці призвели до непоправного: тяжко захворів і в лютому 2000 року помер. Відчуваючи, що доля полишає йому все менше часу, Олександр Папсуєв всю увагу зосередив на створенні сортів озимої пшениці, – розповідає журналіст Володимир Єременко. – З 1997 року їх у нього виокремилося одразу кілька. Справа була за тим, аби докладно їх описати, подати на сортовипробування і досягти найзаповітнішої мрії кожного селекціонера – включення сортів до Державного реєстру. На жаль, Папсуєв встиг лише один раз подати свій сорт на випробування до Кіровоградської державної дослідної сільськогосподарської станції. Як сказав у розмові зі мною директор станції, кандидат сільськогосподарських наук, голова експертної ради з озимих пшениць Державної комісії України з випробування та охорони сортів рослин Леонід Уліч, він одразу виокремив «Розівську-6» серед інших пшениць. Проте, оскільки сорт був недопрацьований і мав низьку силу, його віднесли до розряду озимого тритикале (гібриду пшениці й жита). Збиралися продовжити випробування, але керівництво Розівської станції навіть не відповіло на лист із цього приводу. Олександр Папсуєв про той лист дізнався пізно і не встиг відгукнутися, бо був зайнятий новими сортами». Розівські рекордистки не стоять на місціУ Великолепетиському районі першими «знайшли» житницю тамтешні фермери: «Хто не ризикує, той не п’є шампанського». І шампанське таки пили! Хоча не всі. Там, де «мілко орали», там і мало зібрали. Та загальний економічний інтерес захопив селян. - Запорізька асоціація землеробів хоче найняти за власний кошт науковців, які робили б суперелітний матеріал «Розівської-6,7,8», – продовжує розмову Віктор Бойко. – Значить, вона того варта. У щоденниках Папсуєва я знайшов твердження, що житниця – це новий злак, у якому є гени дикого злаку, стійкого до таких посух, як на півдні, і до морозів. Але на цьому його переваги над сортами традиційного напрямку не вичерпуються. Житниця (уявіть собі!) не вимагає хімічного захисту від хвороб і гербіцидів. Вона стійка до одвічного ворога колосових – клопа-черепашки. Ми не один рік ведемо спостереження у себе в районі. Якщо на посівах одеської, херсонської, інших селекцій озимої пшениці клоп-черепашка безчинствує, то на житниці Папсуєва його практично нема. І це ще не все. Новосел херсонських степів – і санітар прекрасний. Житниця суцільно вкриває землю зеленим килимом, знищує і бур’яни. Вона – екологічно чиста культура. Житниця могла б витягнути із «застою» наше тваринництво, адже дає урожай зеленої маси від 650 до 700 центнерів з гектара, 180-200 центнерів сіна. Фантастика! В умовах степу, де кормів постійно не вистачає, це незамінна культура. У кулуарах агрономічних конференцій, коли мова зайшла про житницю, хтось зауважив, що дає вона фуражне зерно. - Допустимо, що це так, – каже Віктор Бойко. – А хіба зібрати по 70-90 центнерів фуражу з гектара – погано? Але ж із зерна житниці виходить прекрасний хліб. До речі, Кіровоградська дослідна станція віднесла ці сорти до сильних пшениць. У них все на почесному місці: і білок, і процент клейковини... А чи знаєте ви, що мірошникам при помелі житниці на хліб можна на 25% зменшувати енерговитрати – зерно «не буксує» в жорнах. Все в порядку, виявляється, у житниць і з економікою зерновиробництва. - Як правило, – зауважує Віктор Бойко, який розбирається у достоїнствах культури як заправський агроном, – у високий врожай ранніх зернових селяни вкладають в гектар 1000 і більше гривень. А от під житницю потрібно утричі менше. Норма висіву насіння на гектар для традиційних сортів – 200-250 кілограмів, для неї – 50-60. Одна насінина дає від 15 до 30 повноцінних колосків. В одному Великолепетиському районі під житницею нинішнього запаморочливого від спекоти літа було зайнято десь 3 тисячі гектарів площ. І жодного гектара там, де дотримувалися технології (сіяли навіть у листопаді, по закінченні оптимальних строків) не списали. Жоден! І це при тому, що злак Папсуєва – монокультура. Замість епілогу Херсонщина до житниці проявляє (м’яко кажучи) обережний інтерес. Аграрні чиновники краю взагалі вважають за краще не ризикувати. А от у сусідній Запорізькій області цю культуру підняли на щит! Директор фермерського господарства «Степне» Запорізького району Віктор Тищенко, який ще на початку 1970-х років на прохання Олександра Папсуєва випробовував його соняхи та пшениці, десяти господарствам району безкоштовно передав 70 тонн елітного насіння папсуєвських пшениць, надає методичну допомогу землеробам цих господарств щодо дотримання агротехніки їх вирощування, яка на сьогодні відпрацьована тільки в його господарстві. Голова Запорізької облдержадміністрації Євген Карташов розпорядився провести масштабні промислові випробування папсуєвських пшениць на ланах Новомиколаївського району. І це – не широкий жест губернатора. Не нашого... |